АНТРОПОС – Людина
Є біль, який у мені живе, про завтра тривожно змушує думать,
Адже наш годинник безжально біжить. І турботи мене охоплюють,
Про нашу глухість, сліпоту, страх німий та небажання розуміти,
Та інертність, що нам не дає захиститися чи – хоча б – запитати.
Про стан речей у світі тім, де ми живемо з Вами – знаємо,
Але лиш за грошима біжимо; та не віддаємо, лише забираємо.
Дуже далеко Африка для нас, чого нас мають турбувати смерті
Мільйонів багатьох, їх голод та нужда. Мусульмани, боснійці, серби
Вмирають за релігію, за землю батьків – смерть над Сходом увивається!
Злий дух, який у недобрий час невиліковно швидко розростається.
Але ж у нас так добре все, чого ж нам про вбивсто людей турбуватися,
Це ж їхні страждання, страх і смерть. От самі і мають оборонятися!
Мільйонна боротьба смертельна у дітей – без шансів,
А нам важливий ВВП. Ми набиваєм ранці.
Мільйони біженців-людей на Півдні та на Сході,
А нас цікавить виторг наш – нехай за інших кошти.
А чи справді вони далеко так – у Малі та в Габуні,
у Сенегалі, Сомалі, Ефіопії та Камеруні?
Цілий великий континент не має майже шансів на виживання
При цьому – дати йому шанси ці – це якраз наше завдання.
Крупинки мужності не вистачає нам, щоб правду всю відкрити,
Та у всіх – від мала до стара – людей, інтерес до цього розбудити,
Не зброю, корупцію та смерть нагло експортувати,
Не опускати рук, а радість від життя та шанси відкривати,
За друга, якого не знаємо ще, боротися рук не покладаючи,
А не бігти лиш за тими, про Розум, Душу та глузд забуваючи,
Хто як блискучий політичний керівник про вигоду свою не забуває,
А нас – у честолюбстві та байдужості своїх – дурманом спокушає.
Про людяність, про етику й мораль вони лепечуть голосно
Але рахуються лиш голоси. І їм так все-одно,
Чи майбутнє наших дітей ще буде життя достойним колись?
Не чують дитячого плачу вони – кишені набивають лиш.
«Ми ж всі виконуємо обов’язок наш» – щодня цю брехню ми чуємо,
Та чути її любимо ми і так дешево себе одурить дозволяємо.
Насправді ж – все у наших руках – просто весло перекласти,
Людині, що зараз сама заслабка, допомогу свою надати,
З нею розділити цілий світ у дружбі та довірі,
Будувати для неї і нас майбуття у людськості щирій,
Те майбуття, яке уявляємо ми, технічно яке можливе давно,
Лиш діяти треба самим, а не давати іншим настанови нудно.
І кожен із нас можливість має, свій вклад особливий зробити.
Вже йдеться не про «більше хочу завжди» – А йдеться про те, щоб вижити!
Ми ті створіння, дух яких руйнувати може і зберігати.
Але як Людина мусимо ми за ‘НАШ СВІТ’ відповідати.
Кожен із нас – хай багатий чи бідний, малий чи може великорос
Хай сили свої цій цілі віддасть, адже він є АНТРОПОС.
Ханс-Вольфф Граф
1989
Переклад: Анастасія Сидоренко